На південній околиці селища Добросин, на півкілометра південніше кладовища, на пологому лівому березі ріки Деревенка – поселення скіфського періоду.

   Триста метрів на південний захід від залізниці, між лівим берегом ріки Деревенки і меліоративним каналом, на пісковій дюні серед торфового болота – давньоруське поселення, культурний шар зруйновано.

Так описується Добросин в Географiчному словнику Польського Королiвства

 "Географічний словник Королівства Польського та інших земель слов'янських" так описує село Добросин:«Добросин (пол. Dobrosin, Dobrusin ) - село з присілком Лісові, Жовківський повіт, лежить над рікою Біла, притокою Бугу, біля державної дороги Жовква-Львів, з якою тут перетинається приватна дорога Белз-Магерів, віддалене 12 км на пн.-зах. від Жовкви, 10 км на     схід від Магерова.

  Село лежить в низькій, мокрій, піщаній околиці; має хороші луги і пасовища, від яких село отримало свою назву: "добре сіно". Власність більша становить орної ріллі 393, лугів і городів    215, пасовищ 18, лісу 7; власність менша становить орної ріллі 1840, лугів і городів 955, пасовищ 294, лісу 8 австрійських моргів. В 1880 році було 1380 жителі в гміні. (1330 греко-католиків, 10 римо-католиків, 40 ізраелітів).

  Належить до римо-католицької парафії в Магерові.

  Пошта та парафія греко-католицька була в Добросині, належить до Жовківського деканату.

Серед парафіальних актів, знаходився документ, виданий в Жовківському замку 1 березня 1740 року, княгинею Марією Кароліною de Bouillon, внучкою короля Яна III, який підтверджував дотацію для цієї церкви, яка була надана королем Яном ІІІ 24 березня 1685 року, в ґрунтах і лугах.

  В цьому селі є школа з одним учителем.

  На території панського маєтку розводиться худоба якісної породи, чому сприяють хороші пасовища. Власниками маєтку є спадкоємці Рудольфа Урбанського.

Карта Добросина 1763 рiк

Карта Добросина 1806 рiк

Карта Добросина 1869р

Легенди  Добросина

Ніхто не може впевнено сказати, коли воно засновано, або скільки йому років. Документи розповідають про те, що письмова згадка про село Добросин відноситься до 1649 року, а знайдені уламки посуду високої культури ранньо – залізного періоду засвідчують, що на території села існували поселення ще в ІІ – І тисячолітті до н.е. Існує ряд легенд, які пояснюють походження назви села Добросин.

1.Назва села, за одною легендою походить від того, що в селі на колишніх добросинських землях, поселилися три богатирі – три брати. Вони дружно жили, чуйно ставилися до запитів своїх дітей. І от від цього й виникла назва села «Добрі сини – Добросин»

2. Друга легенда оповідає про прекрасне село, яке розкинулося обабіч довгої сільської вулиці, а ген за селом, понад річкою Білої і численними струмками, які впадали в неї, простелилися луги з буйною запашною травою. Материнка, чебрець, дурман робили сіно духм’яним. Недаремно сюди приїжджали купляти сіно з навколишніх сіл. Ця легенда і дала назву села – «Добре сіно – Добросін» (потім Добросин).

3.Третя легенда, як одна  з найбільш поширених, засвідчує,що на перехресті доріг, які вели до Рава – Руської і Магерова, стояла хатина вдови. Ця оселя завжди була гостинною для всіх подорожніх, для тих кого в дорозі застала ніч чи лиха година. Тут завжди можна було почути ласкаве слово матері, а сини допомагали налагодити дорожній інвентар, напоїти коней. З уст в уста переходили розповіді про гостинну хату і добрих синів.

4.Ще одна легенда. Старожили села розповідають що донька колишнього поміщика прижила дитину. Хто був батьком цієї дитини – невідомо. Поміщик, батько цієї дочки, весь час нарікав на неї за це, принижував право і честь жінки – матері. Після смерті батька, онук, син його дочки, на околиці  пам’ятник і встановив фігуру жінки з дитиною на руках. От ніби і від того і пішла назва села «Добрий син – Добросин».

Добросин. Церква Воздвижения Чесного Хреста, XVII ст.

(рис. 1877, Т.Білоус)

Церква Воздвижения Чесного Хреста

У 1895 р. зведена нова мурована за проектом Василя Нагірного. Зруйнована під час другої світової війни баня відновлена громадою.

Розташована на рівній ділянці при дорозі, посеред сільської забудови. Церква хрещата в плані, з дещо укороченими прямокутними боковими раменами, прямокутним бабинцем та гранчастим вівтарем з двома невеликими прямокутними захристіями по боках. На високому стрункому світловому восьмерику середхрестя здіймається дзвоняста баня, завершена сліпим ліхтарем з маківкою. Бокові рамена і бабинець вкриті двосхилими причілковими дахами, а вівтар – п’ятисхилим. У зовнішньому вистрої церкви архітектор В. Нагірний використав скромний класицистичний архітектурний декор. Спаровані пілястри, що фланкують кути споруди, підтримують розвинений ґзимс і антаблемент, що оббігає її. Трикутні фронтони вінчають причілки.

У північно-західному куті церковного подвір’я розташована потужна мурована триярусна тинькована дзвіниця. Нижній ярус її квадратовий в плані. Другий і третій яруси восьмибічні, завершені великою цибулястою банею. Наріжні грані восьмерика другого ярусу фланковані короткими потужними півколонами, вкритими цибулястими півбанями.